Небо для всіх

[Gvozd]

! No longer available

[Gvozd]

 
як я цього раніше не бачив???
обережно!трохи ненормативної лексики 

Щоб літалось нам щасливо й їхалось додому! 

! No longer available

[Gvozd]

Розплющу очі. Подивлюсь на світ.
Заграє сяйвом незрівнянним небо.
Моя душа так рветься у політ,
А ти питаєш: може ще не треба?
І подив свій, ховаючи між слів,
Летімо разом, я тобі говорю.
Над стиглим житом золотих полів,
Туди де річка, де бурхливе море…
Усе можливо, тільки страх відкинь.
Життя єдине не втрачай ні миті.
Вдивися в нескінченну неба синь,
Насправді, двері всі давно відкриті.

                              31.07.17 р.
                                      О. Гріг

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1951478068425955&set=a.1878642652376164.1073741869.100006913418726&type=3&theater

[Gvozd]

[Василь]

 

[Валька]

Чтець від бога .

[Валька]

На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.

І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!

Мене на Землю жити господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…

Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»

Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.

Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.

Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.

[Валька]

Панове , вiрш не мiй ,хто автор теж не знаю .
Знайшов i подiлився з Вами .

[Валька]

Господи візьми мене на руки,
обійми, як у дитинстві ма,
полетять по небу чорні круки,
скажуть, що мене в живих нема.
Пам'ятаєш ночі солов'їні,
пісню, ту яку, не доспівав,
віддаю востаннє Україні,
всю любов, яку я відчував...

Aleksandr Klets

#кіборги

[Леонід Сніцарук]

Дякую! 
Справжній! За душу бере!   

[Валька]

Хлопчину везли через всю Україну.
Сльозами його зустрічала родина.
Везли по селу повз зажурені хати.
Всі плакали люди.Не плакала мати.
Не плакала мати, немов скам'яніла.
І руки вздовж тіла висіли безсило.
Стояла, мов горе, вона серед двору.
Ридало подвір'я, і плакали гори.
І плакали верби, додолу схилившись…
А десь там раділи, що вбили « фашиста».
Він свічечку- свічку тримав в мертвих пальцях…
Хлопчині було   всього лише двадцять...

[Валька]

Василь Симоненко

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну...

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне...

Але не я… Я квизнути не стану,
Хоч як не буде боляче мені, —
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні...

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді...

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

22.06.1955

[Валька]

Ти думаєш – я стала на коліна?
Я тільки зав'язала берці!
Жіноче ім'я в мене – Україна!
Любов і гордість оповили серце!
Стою на краю прірви і молюся –
І сум, і віра, і надія в серці!
А ти чекаєш, що я похитнуся?!
Ні!!!
Cхилилась тільки зав'язати берці!

©Людмила Максимлюк

[Gvozd]

Читаю небо - кращу iз книжок

Миклош Форма

Читаю небо – кращу із книжок.
Заглиблююсь в роман дощу і хмари...
І, скільки б не читав, – все неба мало,
молю щодня про зливу, про сніжок,

про птаха, що махне крилом мені,
про білий слід від літака швидкого...
І небо – світла Біблія од Бога:
він щастя пише сонцем навесні...

...І місяць, мов оголений юнак,
пірнає в небо на очах у мене.
Не відвернусь, не буду джентльменом:
я й сам пірнаю в небо – саме так...

http://www.stihi.ru/2018/05/01/3665

[Gvozd]

Львівянин Микола Гуцуляк(він же Миклош Форма) про львівське небо 

! No longer available