Записки чайника парапланериста

[Дідух Іван]

Гарна розповідь.

І да! Чернівці в неділю були в хмарах.

До речі Чернівців чути не було,а було чути Львів,то Тарасик летів під хмарами.

І ми з Тарасом говорили

[mwm]

Роман, забагато "вибачте"

[viktor-delta]

Мужики росповідь гарна і терпеливо написана що одна що  остання про тету. також прикольна На рахунок Ульки то був звонок мені на робрту .ззапитанням- що робити летіти чи ні .отя і дав пораду триматись досвіченого пілота .щоб не переживати в сліпу .сидячи на роботі Андрію я довіряю як соему учню і ліпше від мене ніхто йго незнае як пілота-до речі   \колись на боржаві про мене сказали .незнайомі пілоти на змаганнях точ .приземлення \.цей старий точно в круг не долетить потім сміялись з свого прогнозу... а уляю я навчаю літати і несу відповідальність за  польоти  .не вам це пояснювати .так що відностесь з розумінням  моїх переживань за житя підлеглих      на паску політаем \ інфо для Дідух Івана \парапланчики нарізав привезу на паску 2-3 день. до зустрічі

[Серега Бородатый]

По пят, ну очень большие.
А по три, ну очень маленькие! 

[Іван Харишин]

Гарна росповідь,  і на мою думку, нікому в обіду не сказано. Це звичайні наші життєві ситуації парапланериста.
 Вітя, тебе теж розумію, але трохи затісно наїхав на Рому і дарма. Він бідолаха тепер переживає що обідив когось нехотячи.
"Ребята давайте жить дружно"      Хто більше сміється, той довше жиє! 
                                                              Шануймося!

[Roman Kozhura]

 Давно нічого сюди не писав, хоч дома час від часу записи роблю, особливо після вдалих для мене маршрутних польотів. А, минулої неділі 21.06.2015 був на польотах в Одаєві. І деякі парапланеристи питаються чому нічого не пишу? Кажуть, щоб писав, що цікаво почитати. Приємно, звичайно, таке чути! Зразу з'являється бажання викласти сюди свій запис Хоч спочатку відклав його, щоб подивитись на текст через деякий час, а потім закрутився – робота, нові польоти… Вже й забув про нього, а це найдовший маршрут, який я пролетів на даний час.
От і викладаю, хоч знову, напевно, багато зайвого і забагато тексту…  Багато кому, напевно буде лєнь  стільки читати. Ви пишіть, якщо є якісь зауваження, конструктивна критика. Буду вдячний за поради.


Нарешті знову були польоти, і ще й які!!! Якщо коротко, то я пролетів  вчора (3.05.2015) свій перший справжній повноцінний маршрут. До цього всі мої маршрутики по 10-13км були набором в одному потоці  і з подальшим глайдом за вітром до посадки. Один раз того року, я ще набрав був 100м в наступному потоці і все. А цього польоту тільки потоків, що я обкручував з невеликої висоти було 3 (включаючи перший Одаївський), а ще були польоти під хмарами і навіть від хмарки до хмарки! Я мріяв про такий політ і вчора мені повезло.
  Та все по порядку:
На польоти наша компанія їхала 1 травня на державний вихідний. Їхали в Іване Золоте. А я знову не зміг поїхати – наша фірма державні свята не святкує і шеф відпускати мене не погодився. Тільки трохи покричав в трубку телефона і сказав, що «ти літаєш, а я - влітаю». Короче, лишився я працювати а не літати Того року, після такого, я б напевно застрілився , а тепер щось досить спокійно до цього поставився. Якось розумію, що можливості ще будуть, тим більше  що маршрутний сезон ще майже весь впереді. Та й можливість політати випала зразу ж через 2 дня.
  День перед цим  (в суботу 2 травня) з обіду і до кінця дня лив затяжний дощ. Погода явно ні для польотів, ні для роботи. Аж не вірилось, що в  наступний день в неділю прогнозують сонячну погоду і чисте небо. Та й вітер біль-менш добрий прогнозували на Одаїв – 3-4м/с.
Їхати в Одаїв мали не стандартно – я, Уляна і Володя до Франківська автобусом, а далі Саша нас забирав машиною. А рюкзаки свої лишали в Сергія Хрещатика, і потім їх нам відвіз Вася Таврією.
  Перед польотами щось не міг спати… Проснувся під ранок і не дають заснути думки про польоти.  Дивлюсь на годинник – 4:30. Ще би спати й спати -  з дві години, а не спиться... Та й лежав, думав про польоти, продумував стратегію і тактику (може це трохи "громко сказано" стратегію, але про польоти думав), згадував відеолекцію Гончарова-Горянського, і його прості правила, алгоритми польоту. Ще поміж думки про польоти приходили й думки про війну, з розповідей Вані з яким я працюю, і який 6 місяців воював на передовій. Здається я й не спав більше.
  Далі все як і домовлялися, сіли з Уляною в автобус до Володі, яким він їхав з Долини; потім з Франківська з Сашою в Одаїв. На рюкзаки й так  треба було чекати, і Саша зробив нам екскурсію в своє село Долина. Гарні там місця… і гори над Дністром, і річка, і травичка на берегах . Чудові місця для відпочинку на ріці.
   Приїхали в Одаїв. Там уже було багато народу, чотири дельтаплани, палатки. То Київські з ночьовкою приїхали на Травневі святкові вихідні. З погодою в суботу їм не повезло – тепер сушаться.
  Приїхав Вася з Вітьою  і з нашими парапланами. Помалу почали збиратися на старт. Вітерець подував, слабенький але напевно би тримало. Але, ніхто не спішив стартувати, а потім динаміка вже не було. Приходив потік – можна було стартанути, пару хвилин і все стихало.
Перший раз я стартанув, коли в небо вже піднялася група пілотів. Я навіть не дивися добре на обстановку. Дивлюсь – люди літають, вітер дує, ніби, достатній. Підняв крило і з розбігу пішов… в низ Якісь дрібні бульки тільки пару раз шарпнули крило, а так суцільний низходняк і посадка внизу. Таа… неприємність! А потім згадую, що параплани вже низько літали, коли я стартував, перед горою земля була вся в тіні, та й крило не підіймало, не відривало мене від землі, хоч я стояв на краю обрива. Не було чути, що воно тяне.  Що значить не політав пару тижнів, вже все забув, на що звертати увагу перед стартом, коли стартувати... Ну, нічо зробив помилку, зразу й розплата у вигляді підйому на стометрову горку з рюкзаком. З такими фізичними вправами краще знання закріпляються .
 Вийшов. Трохи передихнув, і знову треба готуватись до старту. Треба використати можливість.
 Народу на старті дуже багато, всі сидять чекають, а стартувати ніхто не хоче, бояться, що не буде тримати. А гілки на деревах зліва хитаються, видно, що потік йде. Та чи не заслабкий він?!
Для провірки стартанула Уляна. Спочатку полетіла на право,  там потоку нема. Та й гілки там навіть не хиталися. Потім вернулася вже нижче старту і полетіла на ліво. Там її підняло, закрутила, почала набирати висоту.  За нею стартанули інші пілоти… і нарешті я! Та, всетаки, я попав в хвіст потоку. Хоч зразу стрімко пішов вверх, та з цього стрімкого пузиря зразу й вилетів, а далі підйом був досить слабким. І все слабшим і слабшим. Вже видно було, що всі поступово знижуються. В мене було достатньо висоти, щоб зайти на посадку, та я ще рішив полетіти направо від старту. Там ще трошки підіймало, але слабко. Пролетів попри старт, на якому якраз стартував Володя. Лечу вперед в напрямку могили. Підйом є, повільно вигрібаю на кромку. Але попереду за ярками бачу, що дерева вже не колишуться, хотів розвернутись, а збоку ззаді кричить Володя, що він тут. Прийшлось летіти далі і почекати поки він мене пролетить. Далі підйому вже не було. До старту долетів вже занизько. Прийшлось робити посадку внизу. Та мені ще нормально – зібрався та й вийшов на верх, а от Володя задалеко залетів і до нормального місця для посадки не зміг вернутись. Загніздився біля дністра на дерева. Правда, казав, що там була трохи прогалина, що хтось дерева там вже трохи повирізав раніше. Як так далі піде, то може й поляну для посадки виріжуть
  Далі знову зібрав спорядження і на верх. Жарко… На верх виходжу весь мокрий від поту. Без футболки щоб і холодніше було, і щоб вона не намокла. А на старті знову треба вдівати теплі речі, хоч і жара, бо готуюся летіти маршрут, а під хмарою холодно. По аерологічній діаграмі Метеопарплан.нет прогнозував -2 на вершині терміка. До вершини терміка я не долітав, бо це верх хмари, але думаю, що така температура там і була. Трохи нижче хмари якось глянув температуру на варіометрі, то показувало   6 градусів.

 Отож, два потоки,  дві можливості піти на маршрут я вже пропустив. Роблю висновки… Получається що і зарано стартувати не добре, і запізно стартувати не добре. Правда, я стартував два рази запізно, зарано ще не стартував. І обовязково треба добре слідкувати за обстановкою: чи хитаються дерева, чи немає тіні, чи набирають пілоти, ті що вже літають і де набирають. І обовязково треба подивитись чи тримає вітер крило на краю старта, щоб так як першого разу не полетіти стрімко вниз на посадку.

 Видно що підходить потік, гілки вже починають хитатися. Вдіваю спорядження, піднімаю крило і біжу до старту, оббігаючи інших пілотів, що скупчились один за одним з розложеними на землі крилами.  Але перед обривом, всетаки, торможу, зупиняю над головою крило і стою, провіряю чи буде тягло. З землі не відриває, аленагрузка вверх трохи є. Ззаді Іван кричить, щоб я дав дорогу, бо хтось уже ззаді летить стартувати. Зробив два кроки вправо. Дивлюсь парапланерист злетів попри мене і без втрати висоти полетів вперед. Значить можна…, стартую і я. Стартанув, невеликий підйом... Крутнувся над стартом і полетів в напрямку до Могили. А там перетнувся з Васьою, він вже закрутив спіраль, прийшлось і мені змінювати напрям і крутити ліву спіраль. Потім праву... А далі ми двоє змістилися за схил і пішли з терміком за вітром. Підйом був слабенький, але біль-менш стабільний. Висота хоч дуже повільно але росла.
  Мені звичайно повезло, що я пролетів 37 кілометрів, але як кажуть: «випадково вище голови не скочиш», так що є й моя трохи заслуга в цьому. Дуже допомогли мені правила з відеолекції Гончарова-Горянського. Те, як він розказував, що свій потік завжди краще, ніж якийсь там ймовірний впереді чи десь іще. І що, якщо добре пошукати, то як правило його можна знайти знову. Що потік як змія, постійно звивається, і треба протягувати в сторону більшого підйому, який в тебе був на попередньому витку спіралі. А якщо там не вдається знайти, то спочатку проти вітру протянути, потім за вітром. І саме головне не панікувати, коли бачиш як в тебе тане висота!!!  А спокійно виділити якихось 100 чи двісті метрів висоти на пошуки потоку, а вже потім, якщо не знайшов, летіти до іншого тригера. І саме головне летіти спокійно, не переживати, що «ось це вже всьо, зараз сяду!», а спокійно сприймати варіант, що ти можеш сісти, бути до цього готовим, але постаратися зробити все, що в твоїх силах зараз зробити. З холодним розумом приймати рішення і слідувати їм.
 Ще бувало, що я довго крутився в нулях, де на витку спіралі то був підйом, то не великий мінус. Було, що в загальному я висоту не набирав, а повільно втрачав. Але це був хоч дуже слабкий, з підйомом слабшим ніж зниження мого параплана, але потік. І я розраховував, що вкінці темного поля, де воно межує з зеленим, коли вітер його додує до цієї межі, цей потік різкіше піде вверх. І так і сталось!!! Моя висота вже була  300м над землею, може навіть менше, почався крутий підйом, і я вигріб під хмару.
 В цілому по маршруту, то, від Одаєва зміщувався з слабким але стабільним потоком. Деколи підйом губив. Дуже помагав Вася, який обльотував на своєму набагато швидшому параплані велику територію навколо мене. То вище мене набере, то набагато нижче провалиться, то знову вище вигребе, і показував мені всі ядра терміка навколо.
А ще допомагав цвіт вишні, чи ще якихось дерев, який пролітав попри мене на великій висоті, і крутився білими цятками по спіралі за годинниковою стрілкою (якщо дивитись зверху), візуалізуючи термік. Якщо підйому нема, і тут попри мене пролітає біла цятка цвіту, я обов»язково летів за нею.
  Над Ісаковом підйом почався стрімкий, я швидко набрав під підошув хмари. Тянуло і далі, але в хмару залітати не хотів, щоб бачити обстановку до якої хмарки далі летіти. Склав вуха і ходив знизу під хмарою.  Ще й холодно було! Коли стартував забув рукавиці вдіти, куртку не застібнув. Рукавиці дістав з кокпіта і вдів, а куртку так і не застібнув. Мерз але летів! Надуло трохи в голову під шлем. Голова ще й мокра від поту, ще не вспіла просохнути після прогулянки з рюкзаком на гору. Обовязково треба якусь тонку балаклаву придбати.
 Хмарка під якою я тримався вже тримала не дуже, а недалеко попереду над полем, що всередині петлі Дністра, бачу гарна хмарка, з чіткими краями. Полетів до неї. Трохи було мінусів, а потім попав в підйом під цією хмарою. За кілька хвилин підлетів до мене парапланерист (напевно Роман Вієр, з яким я потім зустрівся в селі, де приземлився), а потів і Вася підлетів до нас. Але хмарка тримала не довго, почала розпадатись. Ці двоє полетіли направо в напрямку дороги, а я – наліво, вздовж горбка з чорними полями, який тянувся в напрямку за вітром між ярками по боках. Мінуса пішли сильні, найбільше -4,5. Висота швидко таяла. Того дня зранку перед польотами я сказав Саші з Франківська, що хочу сьогодні залетіти за Воронів. За Воронів тому, що в ту сторону Саша найдальше в Воронові приземлявся. І от, Воронів лишився позаду і збоку. Ніби, те що планував виконав, але за Воронів поняття «розтяжимоє» і хотілося розтягнути його подалі   І от, як я уже й писав, з малої висоти вигріб під хмару. Ще над тими полями низько над землею, пузирі попадались дрібні але потужні. Втриматись в пузирі було важко, а крило так кидало, що було страшно, як я буду сідати в таких умовах. Та сідати в таких умовах, на щастя, не прийшлося. Вибрав під хмару. Попереду Городенка, а хмарка починає розпадатись. Дійсно, як і прогнозував Сіскайс, краща погода була зліва над Тернопільською обл., там ще були хмари, а над Городенкою і зправа по курсу хмари розпадались. Полетів, облітаючи Городенку краєм зліва ( зі сходу). Летів над будинками, але з таким розрахунком, щоб спокійно долетіти до нормальної посадки в полі. Хоча висота була, місто невелике, міг і по центру його перелітати. Та краще перестрахуватись чим недострахуватись.  Майже облетівши, полетів в напрямку міста, з розрахунку на терміки з нього. Над містом цікаво летіти! Навіть було видно, як на футбольному полі грають футбол.
  Якийсь підйом знайшов, але слабенький. Трохи крутив, а потім вирішив, що я й так багато пролетів (вже летів 2 години), і вирішив полетіти вперед над  чорними полями за містом і, якщо підйому не знайду, сісти біля дороги.
 Підйому і там не було. Тільки коли вже зібрався сідати на 180-200 метрах над землею попав в пузир. Пару раз крутнув, але щоб щось викрутити треба було зноситись на село, та й, напевно, й так не було шансів в ньому втриматись. Полетів на посадку на пасовище. Мягко сів проти вітру. Зразу набігли місцеві діти. Спочатку спитали, чи мене з самольота скинули, а потім взялися за моє спорядження - обслідувати. Один шлем надів, другий моєю камерою фоткав, але чомусь боком і закриваючи пальцем об’єктив
  Класний маршрут зробив! Дуже задоволений!
Потім ще була довга дорога до дому… Спочатку діти вивели до дороги. Вийшовши на центральну дорогу, зустрів Романа Вієра. Виявляється він теж сів в цьому селі. Село називається Ясенів-Пільний, 3км за Городенкою. Спочатку я хотів піти з рюкзаков в напрямку Городенки, добре що Роман мене відговорив. І через пару хвилин маршрутка приїхала. Правда, ми стояли в селі в місці, де маршрутка і зупиняється. А от з Городенки довго добирався… Спочатку йду на станцію, бачу автобус стоїть «Городенка-Івано-Франківськ». Думаю: «от добре, поїду на ньому». Питаюся в таксистів де тут на автобус сідати. А вони кажуть, що автобус останній недавно поїхав і якщо зараз виїхати на таксі, то його можна догнати. Але інший каже, що автобус вже далеко. Питаю скільки це буде коштувати, кажуть десь 180 грн. Я щось подумав, що зможу добратися дешевше і пішов ловити попутки… Зупинився мужик, каже що їде в Гвіздець, каже щоб я сідав, може звідти буде простіше добратися. Я вже сів, їдем, але дзвоню Іванові парапланеристу з Гвіздця, питаю чи буде чим звідти добратися. А він каже, щоб я не видумував і їхав на Тлумач а не на Гвіздець. Я подумав, вирішив, що його слова мають рацію, подякував і почимчикував далі ловити попутки. Здалеку бачу, як на повороті повернула маршрутка, така як там на вокзалі стояла. В мене вже почала закрадатися думка, що таксисти мене могли обманути, і це той автобус поїхав на Франківськ. Ще й спитав в перехожого дядька з тєлєжкою, то він каже що якраз в цей час має бути автобус, ще й до того Калуський. Показав мені куди йти на зупинку. Йду… Прийшов туди, а напроти зупинки якраз заправка.  Думаю, продавці мають точно знати коли автобус. Питаюсь… Та ні, не обманули мене таксисти – останній автобус Калуський в 17:30 і його я вже втратив.  Далі пиняв машини – ніхто не ставав. Десь через годину зупинився автобус, шофер їхав до себе додому, то підвіз до Олієво Королівки, а далі зразу попутка до Озерян. Щось мені здається, що в чистому полі на трасі частіше машини зупиняються щоб підібрати, ніж в населеному пункті. Потім вже Саша мене підібрав і поїхали до дому.

[jagger]

Рома добре що в тебе стільки бажання,добре що не лінуєшся.Успіхів.

[Roman Kozhura]

Дякую!

[Oleg511]

Гарна розповідь. Чекаємо наступну.
 Дякую

[Іван Харишин]

Рома, дякую за росповідь. Прочитавши її я щось  згадав. Пошарив по інтернеті і знайшов дещо цікаве для себе, що довго шукав.
Пиши побільше. Твої росповіді кльово розслабляють після робочого дня      особливо, коли довго не літав.
                                                        Вдалих польотів 

[Roman Kozhura]

Дякую! Дякую! Приємно

[Roman Kozhura]

Польоти 29-30.08.2015
   Два місяці вже не робив записів… Польоти були, але вдалих маршрутів не получалось. То маршрут з Ісакова за Ісаків, то маршрут з Ісакова до Одаєва. А не раз тільки на сонці цілий день жарились, а польоти зверху в низ. Як видно, навіть бажання робити якісь записи не було. Та й захоплення польотами в мене вже не таке як раніше. Не знаю чи це через невдалі польоти чи через те, що все з часом приїдається. А цього тижня випали в мене на роботі 3 вихідні. Таке рідко буває, але я чомусь схилявся до думки, що проведу їх без польотів. Та подзвонив Саша з Франківська, та й каже що їде на польоти на Боржаву і може мене взяти. Що буде народ з палатками…  Та, добре, кажу, їду.
  От і поїхали в п’ятницю, дві ночі ночували і до дому вернулись в неділю. Класно було! Вечорами збиралась компанія. Розмовляли про польоти, жахали ))) Гарні вечори були! Ну, і польоти теж були гарні! Багато хто пролетів великі маршрути. Звичайно найсерйозніший результат, новина, яка у всіх на вустах, що Богдан Базюк з Савєльєвим зробили маршрут з Боржави на Драгобрат! Планка маршрутів піднімається все вище! Цього року і з Боржави на рівнину вилітали, і то багато раз, і от тепер з Боржави на Драгобрат!  Дивлюсь, скоро будуть розлітатися по всіх Карпатах )))
   І мені теж в ці два дні вдалось зробити вдалі для себе польоти.
  В перший день – в суботу 29 серпня – стартанув з Гимби, зразу набрав до хмари. Там вже крутили Тарас, Богдан, ще один чи два пілотів. Здається, Тарас сказав: «Летимо на Великий Верх». От і полетіли… і я з ними ))) Вони долетіли вище хребта, а я нижче. Але вітер був південно-західний, ротора получатись не мало. От я і виживав на південно західному невеликому відрожку. Тарас пролетів над вершиною і чомусь йому там не сподобалось – полетів назад на Гимбу. Низько, але вигріб. А я лишився виживати… Довго виживав. Пузирі якісь вузькі сходили, а я ще й їх далеко не ідеально обробляв. То наберу трохи, то зілью, то знов наберу, і так далі. Деколи думав, що вже сяду. Подумував скільки то буде вертатись на вершину, якщо сяду вкінці поля відрожка… А якщо вертатись аж на старт на Гембу! Зразу мотивація вигребсти підвищувалась ))) Ну, і, всетаки, це мені вдалося – я набрав вище вершини, політав над нею… Там були якісь туристи, дивились на мене. Я вже подумував чи не приземлитись мені на вершину, якщо просадить. Але, коли мене просадило, я полетів нижче вершини вздовж східного відрога. Спочатку нічо, а потім, бачу впереді яструби крутять… Ну, я до них… Вкрутився в потужний потік і вибрав в хмару.
  Далі вирішив летіти на долину, хотів викрутити під ті хмарки, які там бачив. Якісь пузирі находив, обкручував, але швидко їх губив. Далі полетів на схід над хребтиками  зліва від Нижнього Студеного. Там було досить багато пузирів, інколи досить потужних (зловив один раз фронталку), але чогось довго втриматись мені в них не получалось. То набирав, то зливав висоту. Залітати далеко в гори цього разу не хотів, і не пішов далі по хребтах, а вирішив попробувати чи получиться вернутись до дороги. Висоти в мене вже було мало (метрів триста напевно).  Я розвернувся проти вітру… і зразу попав в потужний низходняк ))) Приземлявся майже вертикально – без горизонтальної швидкості. Але м’яко став на ноги.
Зробив висновок, що проти вітру, якщо мало висоти, краще не летіти.
   До дороги майже дійшов пішки –  кілометр підвезли. А далі сів на автобус в 15:30 до поворота на Подобовець. Потім 25 хвилин ходу, і я біля палаток на поляні.
   Другого дня в неділю  зранку зібрав свої речі (палатку, спальник і т.д), поскладав в машину до Саші, з яким приїхав, щоб мав можливість летіти на маршрут, і не переживати, що речі не складені.
 Виїхали на гору… Трохи посиділи… Першим стартував, звичайно, Тарасик, а далі ще пілоти і я.  Літали над Гимбою. Я набирав спочатку 250, потім 350-370м над стартом. Потім набравши висоту, перелетів на Магуру. Раз викрутив 350м – вернувся назад, а другий раз викрутив і дивлюсь двоє пілотів, що зі мною летіли, полетіли в долину в сторону Буковця  в напрямку хмар. Там далі вже навіть хтось був під хмарою. Ну, і я за ними… Не раз раніше злітав з хребта (з  Граба) в долину,  і ні разу не получалось  викрутити потік, щоб продовжити маршрут. А цього разу получилось! Зачепився за якісь нулі, крутив, попав в сильніший підйом. Потім бачу недалеко від мене ще хтось літає. Орієнтувався по ньому, набирати висоту стало легше,  і викрутив майже під хмару. Чомусь в хмару того дня я так ні разу і не добрався.
  А далі полетів над хребтиками вздовж дороги в напрямку Майдану. Там бачив багато пілотів крутились, але до них далеко було. Поки долетів вже нікого не було.  Бачив що реально долітав, щоб зробити посадку в Майдані. Так і думав зробити, але хотілось ще провірити чи є потік над стрімкою лісистою горкою біля Майдану.  Підлітаю до горки – є підйом! Не сильний, але стабільний. Зробив пару спіралей, бачу піднімає! І полетів прямо в гору.  Плавно набирав над смереками, крутячи і протягуючи в сторону вершини, на стрімкій мальовничій горі. Було цікаво! Ще не літав над такими лісистими і стрімкими горками.
  Над вершиною потік став потужнішим, трохи були асиметрії.  Викрутивши метрів шістсот, потік почав губитися, і я полетів далі за вітром вздовж долини до наступного хребтика, там теж викрутив і знову далі. Спочатку було страшновато, бо в тій вузькій долині трохи проблемно з посадками. Долина вузька, вздовж дороги йде потужна високовольтна.  Памятаю, того року Клим долетів в Верхній Бистрий. Я їхав в машині з Чернівецькими пілотами до дому, і по дорозі мали його підібрати.  Всі дивувалися як він далеко залетів, коли досить пізно другий раз стартанув з гори, і де він тут, в такій вузькій долині з високовольтною знайшов місце для посадки!
 От і мені було трохи страшновато. Але з гори було видно якісь невеликі, полянки, гроди, так що, думаю, десь би місце знайшов.  Та й потоки були, думав як викрутити і куди летіти.  Потім викрутив майже під хмару (десь 2100 над рівнем моря) а попереду були дороги хмар, що йшли паралельно хребтикам і перпендикулярно вітру і моєму курсу. А далі було видно Вишків – місце куди я мріяв долетіти, і тепер я бачив, що це реально…  Далі летілось взагалі легко – коли потік слабшав, я брав курс на хмарку по переду… Далі трішки мінусів і знову попадав в потік. Знову його трохи викручував і летів далі, не особо стараючись набрати висоту, бо постійно знаходив потоки, хмари попереду були, а до Вишкова вже рукою подати.
  Перед Вишковом  були трохи довші мінуса, але висоти на дольот ставало. Та я чомусь і не сумнівався, що над Вишковом буде потік. Вже якось зрозумів систему, як за часто потоки зустрічаються. Але летіти далі я, всетаки, не збирався.
По перше за Вишковом простягаються гори суцільно вкриті лісом, і посадок там нема.  По крайній мірі, знайти посадку дуже проблематично.
А подруге, я за три години польоту змучився. Боліла шия від постійного перехиляння в підвісці. Тим більше в мене права спіраль набагато краще получається, і я кручу тільки її. Якось треба вчитися літати так щоб менше вимучуватись. Може, коли потік широкий не крутити корпусом, а тільки клєвантами…  Якось люди літають по 5-6 годин, або й більше! І деякі кажуть, що не сильно змучуються. Треба більше літати довго, може з часом привикну.
  А по третє, я пролетів, всетаки, для мене добрий маршрут, і хоч раз хотів попробувати сісти в цивілізованому місці біля дороги, так як роблять нормальні люди, а не летіти в дєбрі поки летиться )))
  І дійсно, над Вишковом стояв потік – просто так знизитись не получалось. Склав вуха… потім думаю: «ні, ще трохи політаю над Вишковом». Відлетів трохи в сторону, знайшов невеликі мінуса. Потім бачу на поляну, де я збирався приземлятись, зайшла тінь від хмари. Та й я вирішив приземлятись - поки тінь не буде потоків, злити висоту буде легше і безпечніше приземлятись.
 Спочатку крутив спіраль, обробляв мінуса, потім склав вуха…
 Пролітав над невеликим хутором над хатами. Бачу люди стоять, позадирали голови і дивляться що там таке в небі літає )))
 Приземлився на полі, трохи нижче хатів. П’ю воду, збираю спорядження… Дивлюсь, підбігає дівчинка років п’ять. Зацікавив її параплан, прийшла подивитись.
 Питається:
  -Ви парашутист?
- Парашутист. Парапланерист.
- Приходіть до нас в гості.
 Я посміхнувся, а потім думаю – в мене ж мобілка розряджена. Та й кажу:
-Може й прийду. А в вас дома є таке зарядне?
Дівчинка подивилась… Каже:
-В мами якесь таке є.
Тут дивлюсь прийшла і мама, сварити, що мала сама кудись побігла, та ще й до чужого дяді що з неба злетів )))
Спитав у неї за зарядне.  «Так, каже, приходіть, зарядете».
Зібрав спорядження… Думав йти не йти… Але до вечора ще далеко, куди спішити?!
Короче, я і мобілку зарядив, і нагодували мене смачно! Ще й все домашнє, натур продукт. Ковбаса.., навіть масло і те домашнє! Дякую гостинній сім’ї, правда не запам’ятав як їх звати.
Під час мого обіду, навіть трохи сусідів зійшлось на того що прилетів подивитись )))
Подякував і пішов на автобусну зупинку. Вже в Калуші зустрівся з Сашою, який привіз мої речі.
  Тепер думаю, чи правильно я зробив що не полетів далі Вишкова? Може треба було хоч викрути над Вишковом в хмару, а потім приймати рішення летіти чи вертатись…  Але напевно тоді я б точно полетів далі. А чи долетів би до нормальної посадки?!

[Oleg511]

Дякую!!! Цікаво!!! Ще декілька і можна збірник надрукувати

 Чекаю на наступну розповідь 

[Roman Kozhura]

Дякую, Олег! Приємно читати, що комусь подобається те, що я пишу!

[Oleg511]

28 липня 2015 року, п’ятниця, сонячний літній день… Гарна погода, вітер той, що треба. Наша льотна компанія зібралася, як завжди, на Кременецькому парадромі "Соколина гора". Приїхали пілоти з Рівного. Все було супер!!!
Ввечері, близько 21-ї години, мені закортіло політати там де не треба, над лісом. Цього дня вітер дув західний і над лісом ніхто не літав.
Пролетівши кілька метрів над деревами, я побачив, що втрачаю висоту. Треба повертатися назад. Розвернувся та було вже пізно. Відстань між підвіскою і деревами швидко зменшувалася, перед очима промайнули гілки… і ось, я повис між деревами.
У рацію запитали:
-   Живий?
-   Живий.
-   Висиш  чи сидиш на дереві?
-   Вишу на найвищому і найгрубішому ясені Кременецького заповідника.
За декілька хвилин почувся хруст гілок і голоси моїх рятувальників… Прийшли побратими пілоти... Поржали...
Крило зависло на ясені і сосні, а я висів між ними.
Порадили дотягнутися до якогось з дерев, щоб злізти. Не вийшло. Знову - поржали. Сказали, що я ночую в лісі, а вранці щось придумають. Микола Мазепа дав цінну пораду - кинути запаску. Я спочатку подумав, що підколює, але коли він повторив ще раз - кидай запаску, довжини фала і строп вистарчить, щоб злізти. Кинув. Розкрилася моментально. Добре була вкладена. Відстенувся і по фалі зліз на землю.
Зверху виглядало, що я не високо, вже внизу виявилося, що купол запаски в метрі від землі... (Запаску ми ще не переклали. Треба буде поміряти на якій висоті я гойдався).
Спробували за фал запаски стягнути крило з дерева. Та де там... Треба зрізати гілки. Андрій Гордєєв приніс пилочку. Приступили до повалення лісу. Темніло... Зрізали сосну... Практично нічого не дало. Ясеню сподобалося моє крило. Міцно тримав. Обійшли ясеня... Залізти ніяк. Принесли два буксировочних троса з машини. Зв'язали. Треба перекинути через гілку. ...Карабін на тросі залегкий, не долітає до гілки. Зняли з мене черевик. Прив’язали до троса. Закинули.
Толік Лукащук, як найактивніший лісоруб, виявив бажання залізти на ясеня. Ага. Не виходить.
Саша приніс парашутну підвіску. Толік одягнув, прив’язався і на раз-два був на ясені.
Зрізав дві гілочки і крило на землі. Тут скоро пишеться, але не скоро діло робиться. Ми закінчили, при світлі ліхтариків о 22-й.
Після лісових подій, розпалили вогнище. Насмажили ковбаски, шліфанулися пивцем, поїли всі канапки.
Вечір був надзвичайний. Чудова компанія і зовсім не хотілося їхати додому…

P.S. Наслідки мого гніздування: обірвані дві стропи, крило - ціле.

Щиро вдячний всім за допомогу і незабутньо проведений час!!!

До зустрічі на Кременецькому парадромі)))