Записки чайника парапланериста

[Oleg511]

[/quote

Дякую, Олег! Приємно читати, що комусь подобається те, що я пишу!

Дякую, Роман. Твої розповіді дуже цікаві. Я так не вмію  Але попробував описати останню свою пригоду. Добавиш в свою збірку.

[Roman Kozhura]

Читав, читав про твою пригоду! Уявляю собі, як це висіти між двох високих дерев! А те, що спустився по запасці, не тільки цікаво, а й корисно знати, що так можна. Правда, краще, щоб ці знання не пригодились

[Жак Павло]

Дякую, хлопці. Читаючи, приємно провів час  Давайте ще розповідей.

[Roman Kozhura]

Крайня розповідь в моїх записках була від Олега про його посадку на дерева і його досвід спускання в низ і знімання крила... Як це не прикро, але я теж продовжу розповіддю про свою посадку на дерево 

[Roman Kozhura]

.05.2016 Неділя. День перед тим прогноз на цей день був невтішний – дощ, хоча, й вітер підходящий Ісакіський. Зранку пробудився, всетаки, глянув прогноз… Так ніби, є надія – кількість опадів зменшилась, та й хмарність не велика і не суцільна. Виглядало на те, що дощ хоч і можливий, та є шанс, що повезе і він буде короткочасний, або й омене. А політати то хочеться! На моєму новому б/у крилі Сігма 7, яке я недавно купив і ще добре не облітав. Тільки кілька хвилин політав в молоці минулого разу в вівторок.
  Зідзвонився з Уляною, потім з Сашою з Франківська. Саша, каже, прогноз покращився, то тільки ймовірність дощу, можем їхати. А потім, ще й Вітя подзвонив, хоч я не думав, що він буде їхати. Короче, поїхали.
  А прогноз з дощем дійсно не справдився! Правда, ще не справдився й прогноз з вітром – замість того, щоб вітер був майже лобовий, як по прогнозу і силою 4-5 м/с, вітер по факту був більш південний і слабший. Пузирі час від часу підходили, але всі зходили зліва від старту біля самого яру. Ну, і ще, вітер був більш лобовим на наступному за яром схилі.
 Першим стартанув, коли було трошки підсилення вітру, Володя. Полетів наліво і там кілька хвилин крутив в слабкому підйомі, просідаючи все нижче… Потім сів внизу.
 Потім стартанув я, і теж приблизно повторив його політ.
 Підйом був ближче до Дністра. Може якраз треба було більше вперед протянути… Та, получилось як получилось – я теж сів внизу на поляні зліва біля Дністра. Гарно, м’яко приземлився, добре розрахував глайд і приземлився туди, куди цілився. Добре літає Сігма, мені подобається. Хоча порівнювати я можу тільки з одним парапланом. Ну і, нічого складного в польоті на цьому параплані я не помітив, поки що. А цього побоювався, бо ж всетаки воно на клас вище. Правда, ходить воно над головою різкіше.
  Зібрався, вийшов на верх… І, як зазвичай, коли ти сів внизу, то по закону подлості, обов’язково в небо здіймаються параплани, які гарно парять і навіть не думають сідати
Тим, хто якраз тоді був в небі, був Саша Роговик, який того дня якраз набрав найбільшу висоту. 250, здається. Довго літав, крутив з буськом, який літав на відстані метер від його крила. Цікаво напевно йому було! Теж так хочу   А більшу висоту набрати йому чомусь не получалось. Потім він склав вуха і сів, бо підходила більша хмара. Також літали Володя і Іван. Вони перелетіли за яр на схил зліва і там літали в термодинаміку. Тримались добре, але й набирали не багато. А повертаючись назад сильно втрачалась висота і Володя знову сів внизу.
І от в цей момент надумав стартувати я… Так подивлюсь на себе зі сторони і бачу, що я зовсім не вмію літати! Всі минулі польоти, минулий негативний досвід, чомусь не закріплюються в памяті. Скільки раз я собі казав, що треба не спішити, перед стартом поспостерігати…  Чи хитаються гілки і т.ін… Володя щойно летів і не зміг вигребсти… Та й Іван мені казав, щоб я не стартував, бо сяду внизу…
 Але колдун на старті крутився, показував більш-менш підходящий вітер…  Стартанув… Спочатку вверх (ще трохи попав в край терміка), а далі різко вниз – сильний низходняк   Потім полетів чомусь на право, хоча й дійсно, як потім мені казали хлопці, нащо я туди полетів?! Терміки ж в той день всі зліва сходили! А я вирішив провірити що там з права Втратив висоту. Далі розвернувся полетів на ліво. Біля цього схилу підйому не було, а оскільки я щойно бачив, як  хлопці літали на схилі за яром і їх добре тримало, то полетів туди. Перелетів яр… Висота була невелика – я був в нижній третині гори. Може й був би смисл летіти далі вздовж того схилу, якби я бачив, що впереді хитаються гілки, сходить термік чи хоч дує сильний динамік… А так, треба було зразу розвертатись і летіти на посадку на поляну внизу. Та щось я про ці ознаки потоку, зовсім забув. Щось я забув і про те, що може в любий момент різко просадити і краще не літати так низько над деревами.
 Полетів навпаки якомога ближче до склону, ближче до верхівок дерев… Спочатку мене трішки припідняло, я завернув ще ближче до гори… А далі мене просажує. В переді дерева… Раніше в мене були ситуації, коли я влітав в гілки, проломлювався і летів далі. Та то були кущі ліщини чи вільхи… А тут дуби! І як виявляється, через них пролетіти не так легко Одне, друге дерево… на третьому засряв!  Бачу, крило мене вже обігнало і розслабилось. Хапаюсь за гілку, вишу… А дерево хитається і потріскує! Коли летів, щось навіть і не задумувався наскільки високі дерева підімною. Зелені кущики, та й зелені кущики… А коли я на цьому кущику опинився, то виявилось, що кущик (крона) знаходиться на верху довгого стовбура  діаметром десь 25 см, без гілок  і до землі метрів 15! 15, то може й перебільшення, але метрів 10 від того місця, де я висів точно було.
  Спочатку я найбільше переживав, що це дерево на якому я висів зламається і завалиться разом зі мною вниз. В голові вже малювалась картина, як я падаю, а зверху мене прибиває це дерево   Повідомив по рації, що я розвісився на деревах. Саша питає:
   - Тобі треба допомоги, Роман?
   -Та, напевно, треба… поки що я не знаю, що робити…
Через деякий час до мене прийшли хлопці і Уля на допомогу. Спочатку прийшов Саша…
Подивився де я вишу… Каже в рацію: «То капец, дерево метрів 20, голе без гілок, а він сидить на самому чубку. Дерево ще й хитається!»
Каже: « Нам головне тебе зняти, а параплан напевно там і лишиться»
Та щось, такий варіант мені не дуже підходив
Після приземлення на дерево, я підтягнувся, заліз трохи вище, так що зміг стати ногами на гілки. Далі достав з кокпіта пилку і почав спилювати одну за одною гілки, щоб висвободити стропи параплана з цього дерева. З землі мене підбадьорював Саша, жартував і казав, щоб я лишав крило і злазив. Та, злізати, не відчепивши стропи з цього дерева я точно не збирався. Пробував підтягнути  крило за стропи до себе – не йде. Позрізав всі гілки і звільнив параплан з одного дерава! Лишилось ще звільнити з двох інших. Весь цей час я підвіску з себе не знімав на випадок, якщо б падав, то повис би на стропах і крило б мене затримало. Але стояти на одній нозі на косій гілці було незручно, змучувався. Згадав, що в кишенці підвіски в мене є два метрові відрізки шнура з бувшого акселератора. Перекинув цей шнур через гілку, пропустив через карабіни підвіски. Все, тепер можна спокійно сісти в сідушку, розслабитись і відпочити! Класно!
 А час іде… Я щось на ніщо не можу наважитись… Не знаю злазити чи ще ні… Та й трохи страшновато… Давно по деревах не лазив.
 Тут до нашої компанії нарешті підійшов спеціаліст з знімання парапланів з дерев – Іван, як ми його кличем Балинецький. В нього дуже великий досвід в цій справі - знімав параплан навіть з бетонного стовпа освітлення, на який залазив голими руками, без будь-якого спорядження. Кажуть, що він не тільки крило з дерева знімає, а ще й на дереві налистує!
 Прийшов, оцінив обстановку… Каже: « Чого ви мене за такої херні визивали?! Тут нема нічого складного!»
Каже: «Треба лізти на ті два дерева, знімати параплан.»
Саша: - Як на нього залізти, воно ж в висоту 15 м і без гілок?!
-   Лєгко!
 І дійсно, Іван без проблем заліз по стовбуру на 10 м, і почав пиляти верхушку, на якій був зачеплений параплан!
Я зрозумів, що мені пора злазити, поки та гіляка не впала, і не потягнула мене за собою. Відчепив вільні кінці, виліз з підвіски. Підвіску скинув вниз, а кокпіт почепив на шнурку на плече. Наважився… І нарешті обхвативши стовбур ногами і руками зїхав в низ. Фух! Нарешті тверда земля під ногами!
 Ваня допиляв ту гіляку, вона повалилася на третє дерево і там і застряла. Лишилось останнє дерево, з якого треба зняти. Ваня, каже: « Я змучився – нехай Ромко лізе зпилювати верхушку на третьому дереві. А як ні, то пиляєм його біля землі і хай падає разом з парапланом».
 Як я розумію, в такому варіанті, шансів, що крило лишилось би ціле, небагато.
«Добре» кажу, «Я попробую».
 Підходжу до дерева, ставлю ногу… Підошва скользить вниз по корі вертикального стовбура діаметром десь 25 см… Ого! А до найближчої гілки метрів 7, а може й більше! Щось виглядає, що це заскладна задача! Сумніваюсь, що мені вистачить сили туди долізти! Хлопці кажуть: «ти попробуй, пролізь 3 метри, а там побачиш, якщо не получиться то валим дерево в низу».
Зібрався з духом, обхватив дерево руками, ногами і… поліз!
Як не дивно 3 метри я проліз досить швидко. Ваня каже: «Ооо..., та він добре лізе! Залізе!».
 Дякую, за такі слова, але з кожним метром втома накопичується, сили потрохи покидають… А я розумію що не можна розслаблятися, треба залізти з першої спроби, на другу спробу сил не вистачить.
Нарешті гілка! З останніх сил підтягуюсь…, закидаю коліно, знову підтягуюсь.., ставлю на гілку ступню, випрямляюсь… Ура! Я це зробив!!! Довго віддихувався з висунутим язиком
Добре, що получилось залізти з першої спроби!
 А далі, я зпиляв ту гіляку, все впало в низ – дві здоровенні гілляки і параплан, намотаний на них. Всі гуртом повідчіпляли крило від гілок і запакували в мішок.
  Дякую, друзі!
Як не дивно, після таких процедур параплан цілий! Є 2-3 стропи з надірваною і розірваною опльоткою, та й то не відомо чи вони не були такими раніше.
  На наступні рази треба закарбувати собі на носі, що треба триматися від дерев подалі! А якщо, всетаки, таке станеться ще раз, то я вже знаю, що за парапланом можна залізти навіть по стовбуру без гілок на висоту 10 метрів

[jagger]

Так, той день був днем одного потоку, який мені вдалося використувати, нахамивши яструбові, (вигнавші його з потоку) набравші 350м,всього,але,....польот з буськом, я був в захваті. Він тримався вище мого крила максімум 0.5метра,і повторював усі мої рухи.
Рома, твої помилки,... Підняв крило не відчуваєш є тягло, немає, стартуеш. Стартанув в низходняк, пішов аж за провал ,практично в штіль. Так я перший прийшов на допомогу, я був трохи в шоці, як ти був на самії макушці того дуба. Зрозумівші, що ти надійно там зафіксувався, почав тебе трохи підколювати, вибач. Але  реально я бачив тільки один вихід, піляти дерева в корень. Головне було якось щоб ти зліз. Але таке заняття могло сильно зашкодити (не обмоченому) параплану.
Ваня Балинецький, лазить як мавпа, без нього я не знаю що б робили. Основне що ти цілий, Крило ціле, просто був не твій день. Не розачаровуйся. Прийде свято і до твоєї хати.

[ChajkaYalta]

http://paragliding.in.ua/index.php?topic=10391.msg141844#msg141844
моё сообщение о полиэтиленовом мешке.
+ бывает полезна длинная палка 2-4м с раздвоением на конце - стропы дистанционно снимать с веток. Мы такую уже спрятали на одном из стартов 
Жалко деревья ... 

[Roman Kozhura]

Дякую за пораду про роздвоєну палку! Наступного разу постараюсь саме так і знімати. Головне, щоб наступний раз був не скоро і, бажано, не зі мною А мішок використовували стандартний від крила. Якщо крило як небудь туди запихати, то воно поміщається, навіть з дрібними гілочками.

[Roman Kozhura]

   Після того випадку з посадкою на дерева, Хлопці кажуть, що необмите крило не буде літати. Та й дійсно, щось з польотами на цьому крилі не дуже везло. Перший раз навіть над головою не підняв – цілий день був дульнік, другий раз політав тільки 20 хв в молоці – теж цілий день дульнік, тільки на вечір стихло. Третій раз на дерево… Та я ніби не дуже в прикмети вірю, але на всякий случай обмити не помішає

  Погода в неділю 22.05 по прогнозу була слабовата – вітер всього навсього 2-3 м/с чи навіть менше. Але надіятись на потоки, всетаки, можна. Поїхали на польоти – повний бус: Вітя, Уляна, я, Сергій, Вася і четверо пасажирів.

  Приїхали… Я сказав хлопцям, що взяв коньяк, щоб обмити крило… І напевно, крило то почуло, бо в той день воно зарекомендувало себе дуже добре!   Після таких польотів аж хотілося його обмити!

 Так от… Вітер був слабенький – динаміка не було. Час від часу підходили пузирі і більші потоки. Спочатку ніхто не рвався стартувати – чекали кращої погоди. Першим розклався Сергій. Ну, і я за ним. В якийсь момент невеликого посилення вітру стартанув Сергій і я за ним. Взагалі, я планував спочатку перший старт зробити в слабку погоду з посадкою в низу, щоб перевірити чи все гаразд з крилом, з стропами після посадки на дерево і мого ремонту. Хоч, всетаки, по привичці чекав посилення вітру, щоб стартанути, але посадка в низу мене цілком задовольняла ( Але й не відмовився б політати, якби получилось).

 Так і сталось. Після старту, кілька зигзагів і посадка в низу. Зато подивився, перевірив – з крилом все добре!
 Склався, вийшов на верх… Поки виходив в небі літав Вася, Вітя з пасажиром. Але, вони просіли і теж сіли в низу.
  Решта пілотів сидять, чекають… Поглядають на Дністер, виглядають потоки…
 
Ще забув сказати, що в ті дні в Одаєві ще жили в палатках і літали парапланеристи з Донецької і Луганської області, які перший раз в наших краях літали. Приїхали на 10 днів. Їм сподобалось! Jnets цікавий звіт написав.
 
Отож, сидимо, чекаєм…
  Розбігся і полетів якийсь пілот без шолома… Хлопці обурюються, що він нехтує правилами безпеки. Полетів на право – дехто каже: «Все, можна йти його знімати з дерева, точно загніздиться», але як не дивно, він вернувся і пролетів над стартом на висоті 20-30м, а далі, як не дивно, полетів на ліво… Вітер сильно косив з ліва.  Долетів десь до місця, де починається дорога внизу, там вітер вже дує під досить гострим кутом до схилу. То мало того , що не тримає, але й може роторити  біля схилу, тому небезпечно. Його різко просадило і там він і сів.
 
Всі порозправляли крила, чекають потоку... Ось Дністер напроти поля, що внизу, зарябів. Спочатку трішки, а далі рябь ширилась і розросталась… Нарешті посилився вітер! Та щось в той момент ніхто не був готовий стартувати. Я теж не був вдягнений в підвіску… Поки вдівся, поки то да сьо… збираюсь стартувати… Молочнік каже:
  -  Ти дивись – це вже кінець потоку.
           -Та може ще буде тримати…
            -Ну, як хочеш, я попередив.
             Я стартанув, полетів на право… Підйом був. Пару раз крутнувся, дивлюсь таки слабшає підйом. І я не довго думаючи пішов на посадку поки не пізно. Заходив на посадку не над скалою, а прямо на старт. Трохи зашвидко повернув паралельно склону… Висоти ще було забагато. Щоб швидше її скинути і не задалеко пролетіти вперед (бо за деревами міг бути ротор), ритмічно затягував і відпускав клєванти. А коли до землі було метрів 2, перестарався, затягнув сильніше і… зірвав крило. Висоти було мало, тому приземлився м’яко на сраку Але вже побачив, що це крило можна досить легко зірвати. На посадці треба бути обережнішим.
   Всеодно добре що пролетівся.

Знову чекаєм потоку… І то цікаво! Цікаво спостерігати, як зявляється рябь на Дністрі, росте, наближається, тоді через деякий час (кілька хвилин) потік доходить до схилу, і на старті посилюється вітер... Класно, що можна бачити потік що наближається! Треба виробити привичку постійно спостерігати за ознаками терміків.
 І от нарешті підходить потік… Бажаючих стартанути багато Хочеться пошвидше, а то ж черга! Звичайно хто ближче до краю, той має перевагу стартанути в перших рядах. Але мало-помалу, постартували всі, хто хотів і був готовий.
 
Лечу… Бачу, що параплани обкручують пузир… Приєднуюсь. Навики крутити в групі в мене поганенькі… Якось на черговому витку, бачу, що траєкторія польоту мого параплана якраз виходить на Васін параплан… Думав чи летіти в ліво чи сильніше довертати в право… Бачу по висоті я прохожу над Васьою з запасом в метер - два і довернув в право. Пролетів над його пара планом і зразу ж почув по рації матюки в свою сторону   Та, справедливо – ризиковано я пролетів і не по правилах.
 
Далі довший час літав обкручуючи то там то там якийсь пузир, дивився де кого піднімає, летів туди…
  Потім дивлюсь над могилою  Молочнік з Васьою і Іваном накручують – полетів туди. Теж викрутив до ста метрів, але підйом закінчився   А погода то в той день  з слабким вітром була – нема потоку – посадка в низу. Думав чи вертатися назад поки ще є висота… але бачу, хлопці, хоч накрутили трохи, але теж вернулися назад і полетіли ще правіше за Могилу, там щось почали крутити… Ех…, була не була - лечу до них Хоч думка, що можу «не отходя от кассы» знову за гніздитися, в голові промайнула!
  Летячи дивлюсь де гілки хитаються, де рябь на Дністрі…
 Бачу на воді маленький (десь двадцять метрів в діаметрі) круг рябі. Лечу туди! Дійсно, є потік! Але викрутити в ньому важко – маленький дуже. Постійно випадаєш з нього. Хоча трохи висоти в ньому набрав. Дивлюсь, Ваня, який чомусь відстав від Молочніка з Васьою і літав впереді над схилом, побачив, що я щось кручу і полетів до мене. А я навпаки в його сторону, бо бачу, там потужний термік на воді видніється.
  Долітаю… Мало по малу починається підйом… Закручую. Коли пійом ще слабкий, то ніби успіх, добре…, але ще не впевнений, що вкрутишся, не можна розслаблятись. А от коли, нарешті, різкий закидон підйому, закручуєш…, і на цілому витку спіралі варіометр стабільно пищить! От тоді радість!!! Але бувало, що навіть в такий момент, коли зається, що все - ти це зробив, вкрутишся, розслаблявся і умудрявся загубити потік! Та цього разу все получилось добре – вкрутився

Тим більше, що підімною літав Іван, і по ньому можна було теж орієнтуватись чи є ще висхідні потоки чи ні, і де вони є.
  Як не дивно, різниця в висоті в нас з Іваном зростала – я вкручувався і йшов в верх, а він крутив, але відставав. Але як не дивно, він теж змістився за схил і полетів за вітром на Крокодил, а потім і далі… Хоча мені з верху здавалось, що в нього дуже мала висота і це вже посадка.  А через деякий час, бачу як він стрімко набирає в потоці в петлі Дністра напроти села Долина. І по рації кличе, щоб я летів до нього. Я спочатку сказав, що лечу, а потім думаю: «В мене тут добрий стабільний підйом, я вкручуюсь під хмару, нащо мені ризикувати і летіти туди?! Краще спочатку наберу під базу, а тоді полечу». Тим більше, що протянувши в Іванову сторону, я попав в потужніше ядро і стрімко вкрутився до хмари, а потім і в хмару. Перед входом в хмару було десь 1800. Зробив пару витків в хмарі, а тоді визначив напрям за вітром по GPSі в XC Soar і полетів по прямій. В хмарі класно висота набирається – підйом всюди Поки летів по прямій, ще сто метрів набрав.
 
Вилітаю… Класна висота! Я в принципі перший раз набрав висоту 1900 від старту (по GPS 1933 м). Але суттєву різницю між 1900 і 1700, яку я раніше набирав, важко помітити. Для ока, краєвид приблизно однаковий.
 Дивлюсь впереді і лівіше мене – за Ісаківською петльою Дністра між Незвиськом і Раковцем літають Іван з Васьою. З моєї висоти виглядає, що вони дуже низько, що вже зараз буде посадка. Але, як не дивно, вони літають і літають!  Повертаю, лечу до них.
  Прилетів на якусь сотню метрів вище, але зразу ж і втратив – опустився до їхнього рівня. Далі разом крутили, обробляли якийсь пузир. Чую, Іван по рації каже: «Летимо на перехід». Мені дивно, бо висота всього на всього 1100 м до землі! Я думав, що то обов’язково набирати під базу, щоб летіти до наступного потоку, а база 1800. Але бачу – Іван на перед, Вася за ним… Пролетіли небагато – пару кілометрів і вже вкручуються в інший потік! Бачу, можна літати на такій висоті. Тим більше, як потім зрозумів, потоки в той день були на кожному кроці!
 
Лечу за ними… Не долетівши до них сотню чи дві метрів, знаходжу плюс і обробляю. Потім слабкий плюс перейшов в сильніший… Бачу, і хлопці до мене прилетіли, побачивши, що в мене підйом. Трохи покрутили і полетіли в сторону Городенки.
  А я чомусь, так просто лишити потік і летіти далі не можу – стараюсь викрутити по максимуму, а тоді вже летіти далі.
 
Та прямо по курсу, куди полетіли хлопці хмари зібралися темні, все почорніло, ще трішки і там піде дощ.
Отож, летіти в ту сторону було не можна.  Спочатку вирішив облітати ці дощові хмари зправа. Полетів на перехід в напрямку окремої гарної хмаринки. За деякий час попав в підйом, почав вкручуватись… Набрав метрів 400, але бачу, що якщо я буду летіти далі по цьому курсу, то шансів вернутись в Одаїв буде не багато. А треба ж попасти на старт, щоб крило обмити Потім ще спитав Івана де вони є. Каже що вже сіли. От і я вирішив сідати щоб спокійно добратись до Одаєва. Тим більше вже 2 години політав.
 
Другий раз в житті в мене таке, що я в потоці, маю добру висоту (1400 було), але приймаю рішення і йду на посадку.
 
 На черговому витку, коли випав з потоку, не став його шукати, протягувати за вітром, а полетів проти вітру  до дороги. Ще хотів подивитись скільки зможу пролетіти проти вітру, але щось проти вітру летіти, всетаки, не дуже получається – швидкість була 20 км на годину, а висота швидко таяла. Я думав, що та дорога, що видніється в низу, то  основна дорога з Городенки на яку мені треба попасти. Дивлюсь гарне велике поле – пасовище біля села. Туди і пішов на посадку.
 
Приземлився. Трохи здивувало, що швидкість на посадці більшенька, хоч приземлявся проти вітру.  Та, так і має бути, це ж крило швидше ніж мій Скіф.
 Підійшли до мене два дідка пастуха. Чомусь як завжди – питають чи мене з самольота скинули   Трохи порозказував про парапланеризм, поспілкувались… Кажуть до дороги, що мені треба 4 км. Зібрався, пішов туди.
 
На половині дороги зловив попутку – довезли до траси. Там чекав на Васю з Іваном, які приземлились на село ближче до Городенки і по них виїхав Андрій. Стою на зпинці, чекаю… Бачу їде автобус. Думаю, може вони сіли в нього. Заходжу в автобус, але їх нема. Всеодно, поїхав цим автобусом до Озерян – в машині чотирьом людям і трьом парапланам було б тісно.
 
На старті вже вітру не було, наші збиралися вже до дому… Але ще по двадцять грам випили, обмили моє крило
 
Гарний день получився!  Вдалий політ! Дві години політав. Пролетів 23 км, набрав 1900 м висоти. Ніби й небагато, але класно, цікаво було!  Після вдалого маршруту гарним настроєм заряджаєшся на цілий тиждень, а може й більше!

[Константин]

Роман, дуже цікаво було читати! Куди поділись, було б цікаво побачити продовження!)

[Roman Kozhura]

Дякую! Приємно! Сам надіюсь що ще колись щось напишу.

[Roman Kozhura]

Перша СОТНЯ!
                                                     
       Цього року щось з маршрутами не заладилось - вже останні дні квітня, а в мене ще жодного маршрута! Минулого року перший маршрут пролетів 1 квітня, попередні роки і в кінці березня пролітав маршрутики... А цього року ніяк! Отак думав я, їдучи з Васьою на польоти в Ісаків в неділю 29 квітня... І Вася мене підтримав - що і йому хочеться , хоч  якийсь, хоч маленький, але маршрут пролетіти!
       А по прогнозу було безхмарне небо і база 1000 м...  Слабенько. Хоча, на маршрутик 10 - 20 км розраховувати можна. Хоть щось вже нарешті пролетіти!
       Та насправді виявилось, що безхмарне небо, голубі терміки то не так погано!  Мені, взагалі, сподобалось!
       
        Перший маршрут цього року, перший маршрут на Астралі 7 і зразу 100, навіть 105 км! Виглядає, що я його не даремно купив! Добрий початок
        Набирав спочатку десь перших 30 км (над Одаївом, Нижневом...) майже так як по прогнозу Метеопараплан.нет на Тлумач - 1200. А далі база стала підніматись! Найбільше було десь 2550 н.р.м.
        Почалось все з того, що після невеликого затишшя, коли всі на землі, стартанув Іван Баленецький, а за ним я. Бачу його добре піднімає, і куди б не летів, всюди плюсує!  Зразу видно, що то не просто маленька булька, а великий широкий термік. Лишилось знайти сильніше ядро і вкрутитись в нього.
          Знайшов, закрутив... Дивлюсь, чомусь Ваня за мною не пішов, а лишився літати попри горку... Дивно! Я розумію - висота не велика - зноситись на Ісаків на висоті 100-200 м  трохи страшно - можна за селом сісти, бо якщо підйом закінчиться, то назад уже не вернешся...  Але видно було, що потік не маленький і шанси є! Треба  пробувати і надіятись на краще.
          Отож, полетів... Як не дивно, а плюси траплялись постійно - легко вибрав 1200 від старту і я уже над Долиною. Потім зробив невеликий перехід на Одаївську підкову Дністра. Там попались нулі і я в нулях крутив і летів на висоті 800 м за половину півострова за Гориглядами.  Далі перехід на горку - протилежний навітряний беріг Дністра... Висота над землею 400 м... Знову нулі. Довго кручу, але набираю над Нижневом 700 м над землею. 
          Далі полетів  на стрімку горку перед селом Золота Липа... Дивлюсь трохи лівіше трава на горці горить... Дим великим стовпом піднімається в верх. Не хотів летіти в дим, але виглядало, що то найгарантованіший термік. Полетів. Крутив в диму і з димом набирав висоту Діло пішло веселіше Не знаю що то за трава горіла  
          Знову набрав 1200 над землею. Далі трохи змістився правіше і полетів над цікавими горками. Невисокі горби добре прогрівались сонцем і терміки траплялись постійно.
           Користувався, звичайно,  ХС соаr - коли обробляв термік, масштаб збільшував, щоб бачити де краще підіймає і куди протянути, а коли йшов на перехід, масштаб зменшував і тоді на кольоровому дисплеї телефона видно схили, які в даний час краще прогріваються сонцем і під яким кутом до них вітер. Старався летіти над краще освітленими схилами по  ХС соаr, а також дивився на землю, щоб летіти над полями по краю лісу, де можуть сходити терміки.  Думаю, що кольоровий дисплей, то вагома перевага, хоч на ньому гірше видно чим на Кобо.
           А далі база стала підніматись. Найбільше було 2567 н.р.м. То вже, навіть, хмарки утворилися і я під ними крутив.  Коли стартував, то не  вдів балаклаву і під тоненькою вітровкою одна футболка... Розраховував на базу 1000 м і, коли летів на такій висоті, то радий був, що вдівся легко - якраз було не холодно і не жарко.  А коли піднявся за 2000, то зразу пожалів, що не вдів балаклаву.  Ще трошки було до хмарки, а залітати мені в неї не хотілось.
           Коли на ХС соаr в графі відстань від старту перевалила за 60-70 км з'явилось бажання і надія пролетіти СОТОЧКУ!  І, як не дивно, це в мене получилось! Сама кульмінація була в кінці, коли вже пролетів 97 км, в мене над землею 300 м, а впереді високовольтна,  ліс...  І я був не впевнений, що до тої високовольтної буде 3 км!  А так не хотілось не долетіти до  сотки якихось пару метрів! І я крутив! Крутив нулі і надіявся, що вони стануть плюсами!  І таки, стали! Піднабрав, перелетів високовольтну... Ось нарешті заповітна цифра 100! Круто! Я це зробив!
           А далі, бачу впереді більшеньке місто. Якраз підходяще, щоб з нього добиратись до дому. І пішов на посадку. Збоку  сходив термік над чорним полем, але летіти далі я не збирався, знайшов мінуса і злив висоту.
          Коли летів, не дуже орієнтувся де я є.  Для мене було несподіванкою, що я в Перемишлянах. Думав, що  мав бути правіше.  А якби знав, що не зможу в той день до дому добратися і буду ночувати в Лагодові, то б не приземлявся, а піднабрав і зразу в Лагодів полетів
          З транспортом до дому цього разу вперто не везло! Зато з ночівлею повезло! Дякую Андрію Чучко, який подзвонив і допоміг мені зв'язатись з Андрієм Матвіївим - парапланеристом з Лагодова, який люб'язно згодився приютити мене на нічліг. Андрію Матвіїву теж велике Дякую!

[Roman Kozhura]

12 травня, субота. На цей день з роботи получилось відпроситись. В неділю засильний вітер і дощ по прогнозу мав бути, а політати хотілось. Тиждень до цього в Одаєві так і не наважився стартанути в сильний вітер і термічну погоду, і трошки політав тільки вечером в динаміку.
  На польоти поїхав сам - автобусами. В Васі справи були, не їхав. В Підвербці від траси йшов пішки, то в селі підібрав мене Ігор Чех  і його пасажир. Міг їхати з Василем (що з Надвірної) з Франківська, але спішив пошвидше на старт, і поїхав швидше автобусом.
    На старті було сильновато!  Пориви були досить сильні а між ними затишшя з можливість просісти вниз. По прогнозу Вінді фон - 2,5/ пориви - 7 м/с. По Метеопараплан. нет 4-5м\с. і градієнт темперетури -1, а біля землі і на висоті 1000м навіть -1,5 градуса на 100м! База 1700. Термічка мала бути жорстка! Та так воно і було - на яке поле не глянеш, з кожного смерчики сходили.
    Першим стартанув Чех з хлопчиком, політав на висоті десь 40 м і гарно, спокійно приземлився на верху.
    Потім стартанув  я.  Полетів на право,  літав - то набирав, то зливав...  В якийсь момент злило нижче горки - аж страшно було що можу не вигребсти і сісти в низу, а дотянути до поляни, де приземляємся, скоріш за все не получилось би, бо я задалеко вправо був від неї...  Бачу, Чех з пасажиром полетів таки в низ на посадку... Дотянув до краю поляни і сів.
    А я вишукував хоч якийсь підйом і старався втриматись. Получилось!  Потім підійшов термік  і  я пішов в верх.
    Бачу  від старту до мене вже летить Саня Десантура...  Він протянув більше вперед до Дністра чи за Дністер, попав в сильніше ядро і вже скоро був вище мене.  Перед стартом не землі грозився, що вчепиться за мене і полетить зі мною на маршрут Та, добре, я не проти   Класно, було, що він літав поряд і показував, де сильніший підйом. Але обробляти потік в парі з ним було гірше - пролітаючи сильнішу частину терміка , по відчуттях вже  пора закрутити крутіше,  а приходиться зважати на інший параплан і  облітаючи його  зміщуватися з сильнішого підйому.  Та потім, я, таки, закрутив трохи крутіше,  набрав трохи більше за нього висоти і вже було класно -  де кращий підйом по ньому бачу, і він мені не мішає крутити як хочу.
    Набрав 1575 м (1280 над землею), полетів на прехід... Мінуса включились сильні -3,5 висота швидко розтаяла. Опустився до 400м над землею, а потоку все нема... Дивлюсь проти вітру від мене по полю три смерчика один біля одного йдуть... Страшно, звичайно на них летіти, але висоту якось треба набрати. Думаю, постараюсь якось крайчиком в тому потоці вкрутитись, може він не буде дуже злобним... Тим більше, що  смерчики вітер якраз здув на зелене поле, може там вони втратять трохи сили.
    Лечу на ті смерчики... Сильновато, але не так вже й екстремально. Вкрутився, полетів далі.
    Потім ще попав в сильний підйом - стабільно +5! Пікання варіометра практично злилось в один звук "Пі". Але й мінуса були не слабші - на маршруті було від +5,3 до -5,5.
      Ще один конфуз стався - чую, що час від часу варіометер видає сторонні звуки. Та й, звучання щось тихе стало, а потім зовсім він перестав пікати! Я вже думав, що знову батарейки сіли! Але ж я їх недавно міняв! Аж потім бачу - шкала на варіометрі  показує... І тут я додумався, що то кнопка звуку варіометра час від часу впирається в пряжку підвіски, і таким чином звук виключився! Раніше такого не було. Чи кокпіт не правильно примістив чи що?! Включив звук і час від часу поправляв кокпіт.
   Потім ще й чехол з телефоном в кокпіті, який використовую для навігації,  відклеївся від липучок. Боявся, щоб він не впав в низ разом з треком маршруту. Але якось обійшлося. Напевно, треба липучки пришити, а не тільки приклеїти.
    Дивлячись на землю і смерчики на ній, йти на посадку, особливо на чорних полях , не хотілося.  Якось треба було протриматись  в небі, поки термічність не спаде. І таки протримався.
    Летячи за вітром, брав трохи поправку і  протягував більше в сторону Франківська, облітаючи дугою. Але коли побачив злітну полосу аеропорту, летіти в ту сторону передумав Не знаю коли ті літаки там сідають, але краще буду триматись від неї подалі.
    Спочатку думав сісти в Богородчанах, але біля Богородчан було багато чорних полів - сісти небезпечно, а висоту набрати легко, і я вирішив полетіти по долині між горками вздовж дороги на Гуту.
   Класно було летіти поруч з горами! Горки біля Надвірни, біля Солотвина, які знизу вилядають, як такі, що тягнуться далеко, зверху виглядають окремими островками, відділеними від загальної маси гір.  Та й невисокі з висоти - 2000 м. Гарно видно Горгани - все поруч як на ладоні: Хом'як, Синяк, Довбушанка, Козигора, Сивулі, Ігровець, Висока.  І ракурс класний з висоти! За ними трохи в димці Говерла з Петросом.  Шкода що батарея в камері набагато швидше сіла. Пробував фотографувати телефоном з кокпіта, але сфоткати гори не получилось - тільки одна моя довольна рожа на весь екран   Поки фоткав зробив широку спіраль в мінусах
   А далі вибрав велике зелене поле і пішов на посадку. Можна було ще вкрутитись в потік і летіти далі, але не хотів ризикувати залітаючи в гори. Тим більше, що вітер над горами і по прогнозу і по факту посилювався, і проти вітру пробитись було складно.  Зато на посадці не треба було бігти - сідав майже вертикально.
   Зібрався, перекусив, позагаряв, пройшовся до зупинки, а далі автобусом до дому. Останній автобус в 17:50 таки приїхав

[Roman Kozhura]

10.06, 2018 Ісаків. Приїхав, як завжди з Васьою. Коли під'їзджали, то хмарки вже формувалися. За досить короткий час в небі утворилися цілі стріти великих хмар одна за одною! Якраз за Ісаковом тягнувся шикарний стріт. Як завжди я спочатку роздивлявся, повільно збираввся, і момент упустив! В перший термік старатанув Василь з Надвірної  і довго літав далеко впереді над Дністром. За ним старатанув Саша Роговик, а в нього вже так не получилось - не набрав ту висоту, що Василь (та й Василь в недогрузі, кажуть був). Політав якийсь час, а далі термік закінчився  і вони двоє полетіли на посадку в низ.
    Далі дуло взагалі слабенько. Стріти стояли, а вітру не було. А хмари повиростали здоровенними вертикальними стовпами... При такому великому веретикальному розвитку страшно, що вони переростуть в грозові. 
      Стою вдітий вже... Хлопці кричать, що бусьок накручую зліва над Дністром... Стартуй, кажуть. Стартую. Та щось в мене два рази не получилось вивести крило! Один раз стартанув  і мене підняло і кинуло вліво майже на корчі.
      Потім таки стартанув.., полетів в сторону терміка, попав в нього , зробив виток спіралі в підйомі.., а далі протянув трохи більше проти вітру і випав  з підйому. Пішов за вітром до горки, а плюсів вже нормальних нема. Сів на верху.
      Далі знову довге чекання приходу терміка...
      Хлопці щось не дуже активні були в той день... Переважно навіть в підвіску не вдівалися. Вася, замісць того, щоб літати, дістав свій, недавно змайстрований металошукач і організував команду шукачів древнього металу.  Знайшли 2 патрони від шмасера. Думаю, то теж цікаво, але краще в першу чергу маршрут, а вже потім патрони. Один Іван Дідух, після того як зробив маршрут вниз, вийшов.., трохи відпочив.., і далі настроєний був не пропустити прихід терміка.  Я теж цього хотів! На польотах треба літати! По крайній мірі, бути готовим, бо  Ісаків в таку погоду дає тільки пару шансів в день, і обідно буде бути не готовим в той момент, і ні в один з цих потоків не стартанути!
      Правда після того невеличкого підльоту, я таки пішов тохи в тінь перекусити, бо вже думав що зжарюсь в тій екіпіровці!
      В якийсь момент вітерець почав піддувати трохи сильніше. Іван стартанув. Літав вже нижче нижньої кромки, але таки знайшов термік і пішов в спіралі в верх! Хлопці закричали мені: "Стартуй! Іван набирає!".  Що я і зробив   Полетів зразу від гори вліво, де Іван набирав, попав в термік, закрутив... Набір висоти пішов, все класно! Іван чомусь ще пару раз крутнув разом зі мною і полетів  проти вітру, знайшов, правда, трохи сильніше ядро і крутив вже його.  То напевно тому від мене відлетів, що він крутив ліву спіраль, а я праву
      Далі було класно - варіометр мелодійно пікає, висота росте... Іван був вище мене, в якийсь момент, я майже з ним порівнявся, але він знову мене обігнав, і по висоті, і вперед вирвався. Та так і має бути - він ж не зря на такій бритві літає!  Дивлюсь він уже черкає хмару - в димці під хмарою пішов на перехід вперед за вітром. Я ще трохи покрутив, щоб висоти було побільше, далі почалась димка хмари... Вже не крутячи полетів в ту ж сторону, але не під хмарою а вже в середині в тумані хмари - хмарка мене сама затягнула. Класно - лечу по прямій, а висота все набирається! Правда, за трохи часу помічаю, що  без орієнтирів в суцільному білому молоці, таки відхилився майже на 90 градусів від курсу Вирівняв курс по жипіесу і полетів знову прямо, слідкуючи за своїм положенням на екрані. Ось нарешті промелькнув клаптик видимості... ще трішки туману і край хмари переді мною розступається, відкриваючи взору краєвиди! А краєвиди, коли вилітаєш з хмари, найкращі!
      Далі полетів за вітром. Пролетів через невеличку хмарку по дорозі... Дивлюсь Іван вже низенько над землею далеко впереді на полях. Але він з часом щось знайшов і трохи викрутив, піднабрав. Лечу теж в ту сторону.  Мінусів великих і так не було. Класно, коли спостерігаю за варіометром і мінуси нарешті стають все меншими. Коли мінус уже  менше одиниці,  чекаю що от от маю влетіти в потік.  Але мінуси зменшились до 0,5, а далі знову почали збільшуватись Ага, значить я тільки краєм зачепив повітря, що підіймається. Крутнув пошукову спіраль... Та, добрі плюси не знайшлися Натрапив на нулі і крутив їх. Ніби й варіометер пікає, а висота трохи вверх, трохи вниз, але приблизно на місці. Та й то добре - краще чим посипатись в низ.
       Поки кручу, спостерігаю за хмарками. По переду дві ближні хмари поряд одна з одною середнього розміру, але на вигляд рихлі.  Не ростуть а розпадаються. Таа... До них краще летіти не буду, ще ці нулі покручу, може щось краще появиться.
       А ситуація в небі змінюється швидко - щойно хмарки розпадались, а ось уже ці самі хмари клубочаться новими щільними білими барашками.  Влились в хмарки свіжі потоки і мені пора до них летіти! Пішов на перехід - 200 м висоти втратив знизився до 1100 м, але потік швидко знайшовся і я набрав під першою ж хмаркою до 1870 по абсолюту.  Це мене вдохновило і я зразу ж полетів під другу хмарку.  А тут уже не було так класно - під цією хмаркою тільки нулі зміг знайти. Та то й не дивно - ці дві хмарки почали рости приблизно в один час, а значить і потоки, скоріш за все, під ними мають закінчитись приблизно однаково. Покрутив трохи нулі..  дивлюсь над Тлумачем гарна велика хмарка... А, може, вона вже завелика і буде розпадатись?!.. Треба провірити - лечу туди. Як не дивно, а тут хмарка працювала - попав в добрий потік і знову набрав з  1300 до 1700.  Далі крутив і зміщався, а доброго підйому вже не було. Випав, напевно, з ядра, а добре пошукати, щоб знову його знайти не пошукав. Та нічо - висота достатня, попереду Клубівці і над ними теж стоїть гарна велика хмара! Лечу туди - вже ввійшов в смак маршруту
       Підлітаючи до лісу, що перед Клубівцями, я розраховував, що потоки, які поповнюють цю хмару, сходять з поля перед цим лісом.  Крутився, шукав... тільки якісь невеличкі нулі...  Всетаки, потоки в цю хмару сходять за лісом з самих Клубівців. Зміщуюсь в нулях і протягую туди.  Є потік!  Потік потужний - +5, висота набирається швидко. Ось у мене вже майже 1800 по абсолюту (набрав 900 м  з 600 до 1500 над землею). А потік слабшає...  глянув а над головою вже замість вликої хмари лишились обривки.  Подумав, що під нею вже нема що робити і полетів вперед. А, напевно, треба було ще пошукати - потік був сильний і, може, я просто загубив сильніше ядро, а ці обривки хмари могли за кілька хвилин знову стати гарною хмарою. Та що зроблено, те зроблено. Та й недалеко знову є хмарка... Правда, коли вже почав до неї рухатись, то бачу, виглядає вона не дуже свіжою... Підлетів під неї і знайшов тільки нулі. Покрутив 3 хвилини і набрав тільки 20 м. Ще хвилину покрутив і полетів вперед. І тут я зробив помилку!  Та й взагалі, помилкою було те, що крайні потоки я зашвидко покидав! Ті два цьогорічні, великі для мене маршрути, я якраз пролетів не в останню чергу завдяки тому, що нагадував собі, що треба летіти повільніше, не гнати вперед. І цього разу треба було ще затриматись, постаратись знайти загублене ядро, і саме головне - дочекатись утворення свіжої хмарки в потрібному напрямку, або ще якогось орієнтиру на термік. А я просто полетів вперед. Спочачку летів правильно  в напрямку облітання Франківська зправа. Та й дим від вогню впереді стелився спочатку по землі, а потім  піднімався вертикально вверх... Але підіймався він вже досить довго, і я боявся вже термік там не застати, а ще подумав, що до нього задалеко, а в тій стороні голуба дира без хмар...  Короче, туди не полетів, а  полетів вздовж дороги.  Вздовж дороги були хмари, але вони були великі, старі та й були чуть далі за дорогою, а я летів ні туди ні сюди... Вже підлітаючи до Франківська, я розумію, що я лечу над ямою, а пагорби, з яких можуть сходити терміки справа від мене!  Зрозумівши це, повертаю направо і досить швидко знаходжу нулі. Ще все виглядало обнадійливо - в мене 450 м, кручу нулі... Та нулі були більше невеликими мінусами чим нулями, висота таяла, а в плюси вони переростати не хотіли   Вже 250 м над землею... Зноситись далі на Франківськ  я вважав, що занадто ризиковано, розвернувся проти вітру і полетів вздовж догоги на Підпечери. Пролетів над якимс ь комплексом, де стріляють мисливці... Понадіявся, що вони не приймуть мене за велику птаху і не будуть стріляти в мою сторону   Приземлився в пшеничне поле біля дороги. Навіть ставши на ноги ще кілька метрів пройшов з піднятим крилом, вийшов на дорогу, а тоді поклав крило.
   Всетаки, треба було після крайньої хмарки летіти правіше - і курс був би правильний, щоб облетіти Франківськ, і над горбками би летів а не над низинами, і дим мені підказував... А голуба дира в тій стороні, ще коли я був в повітрі, вже наповнилась була свіжими молодими хмарками!  Ех... втратив шанс! Але то таке...  Напевно, в цьому теж привабливість парапланеризму, маршрутних польотів, що це не так легко! Звичайно, може як повезти, так і не повезти, але щоб стабільно літати великі маршрути треба ще вчитись і вчитись. І хто так вміє, це велике досягнення!
     Летів 1:56, пролетів 35 км, набір висоти 1928 (2198 н.р.м.), з яких 150 м набрав в хмарі.
       Після приземлення пішов на зупинку в ПІдпечери, через пів години сів на автобус і доїхав до річки. Там покупався і дочекався коли буде вертатись з польотів Вася. Таки, ,велика перевага летіти по дорозі в сторону дому
   

[Ежик]