Кілька тижнів тому вдалось нарешті побувати в Бірі. Спробую поділитись інформацією та враженнями.
Летів з України разом з Олексієм - досвідченим провідником по Індії та Ігорком з Середнього Студеного, який ще досі там мерзне під снігом вище старту і +8С в долині, але за два дні поїде жарити попу в Гоа до зими
. Квитки купили за місяць по 610 $ у дві сторони Київ-Алмати-Делі з недовгими пересадками. Віза коштувала 40$ без особистої присутності в посольстві, при цьому анкету заповняли майже як-небудь (головне не мати родичів у Пакистані
. Для пілота на державній роботі термін поїздки розраховано ідеально – з вечора п’ятниці 11.10 по вечір неділі 27.10. Летіли комфортно А320-ми Airastan’и з нормальним обслуговуванням без затримки вильотів. Правда, в Алмати на пересадці відношення як при кінці СССР, – «шо ти должен».
Індія – так як і думав, - це, звичайно, культурний шок.
Замість того, щоб вранці 12.10 з аеропорту замовляти таксі до Біру за ~150$, яке їде 12 год, тобто прибуває вночі, а водії не завжди знають дорогу, а точніше, об'їзди по передгір’ї з врахуванням ймовірних нових обвалів, ми послухали Олексія. Взяли державне таксі по передоплаті до базарного райончику Делі. Коли вишли, моє перше запитання «їх тут шо, - палили?». Виявляється - ні, це була звичайна вулиця, не гірша і не краща ніж інші. Страшне перенаселення – всюди люди, займаються дрібним бізнесом – продають, везуть, щось виготовляють в ремісничих будках (розмірами з наші гаражі) на перших поверхах. Але люди не злі – нормальні добрі люди, - не дістають туристів, не хапають за руки, не клянчать, нічого активно не тулять (на противагу спогадам з туристичної Туреччини). Моє враження – в Індії безпечно навіть вночі в бідному районі. Мабуть, така не популярність кримінальних злочинів пояснюється релігією з древніми коренями поваги до всього живого. Індус-велорікша з найнижчої касти буде не нав’язливо чекати замовника, відпочиваючи серед десятків таких самих рікш цього ж закутка вулиці – ніяких амбіцій але і явного незадоволення життям чи голоду я не бачив.
На базарно-готельній вулиці ми зняли номер за <7$ на 3х до вечора, де залишили речі, відпочили та трохи погуляли. На вулиці в Делі +27С, досить волого, низька інверсія, запах карі, ладану, недопаленого газу з двигунів моторікш. Тротуарів майже ніде немає, - люди ходять біля машин, потовчених з боків, деякі з демонтованими боковими дзеркалами (щоб не вбити перехожих), всі бібікають, ніхто нікого не пропускає. На переходах можеш чекати хоч до старості, «кто сільнєє і побольше – тот і прав!». Покриття великих багатополосних доріг, особливо в Делі, майже ідеальне. Корови на вулицях – як пси, - їдять зовсім те трафку, а риються в смітниках.
Під вечір на метро, в якому шманають як на митниці через металодетектор (бояться терактів), за 2,7 грн поїхали на північний вокзал Кашмірі-гейт. Метро Києва чи Харкова у час пік – безлюдна пустеля! З автовокзалу, по формі як АС1 і по суті як АС2 у Львові, кожні 20 хв відправляються автобуси у всіх напрямках. Ми поїхали середнім класом де-люкс (не паблик і не Волво) за 14$ до райцентру Байдж(і)нату – 13 км від Біру. Протягом дороги – 12 год – не довше ніж на таксі, автобус зупинявся біля «ресторану» на 30 хв на перекус «олінклюзів» за 2,5$ - що видалось доречним. З Байджінату до Біру на таксі за 5$ на всіх.
Спочатку поселились в готелі Sangrai на 2 дні, здається по 3,7$ з людини. Але халепа – оскільки Бір це тібетська колонія (Китай-Америка-політика), тільки тут необхідна реєстрація – особиста в муніципалітеті Дарамсали за 80 км дорогами, по >2 год в одну сторону! Ну це просто маразм! – хіба таке може бути в нормальних людей? І цього року дуже суворо – поселятись в приватних будинках не можна, а власники готельчиків заграють з ранку до ночі – або їдь реєструйся або виселяйся. І всі – і американці, і росіяни, і новозеландці чемно поїхали і зареєструвались. Ми ж не хотіли тратити цілий льотний день і переселились завдяки трудам Олексія в приватну хату до танкіста, котрий 28 років служив в армії і плював на перевірки - за 14 грн/день на 11 днів!
За останній рік рупія впала – 60 рупій/$ на чорному ринку і развадняк 56,88 р/$ в аеропорту, бензин подорожчав до євро/літр, і таксисти на Сузукі-Маруті-Альто (тіпа Свіфт але 0,8л), які беруть 1л/13 км по горах і 1л/17-18 км по трасі, вже не хотіли везти на старт з перепадом 1 км менш ніж за 8,3$ трьох-чотирьох людей. Коли ми приїхали – погода тільки починалась і база була нижче старту, 2 дні приходилось стартувати між хмарами, деколи в хмару, - їхати вниз не хотілось. З третього дня почались нормальні маршрутні польоти. Старожили жовтневого Біру кажуть, що цей раз була феноменально низька база. Долина практично на працює, все видувається в гору. Те що база різна на різній висоті відрогів – це зрозуміло, але вперше побачив як база кожен льотний день опускається з 10:20 до 16:20 на 1 кілометр, наприклад, з +700 над стартом до -300. Ще більше добило, що на тому ж хребті, на такому ж рельєфі, кілька кілометрів на захід від Палампуру база понижується на один кілометр, - тобто стрибаєш собі від відрогу до відрогу, а тут раз – вилітаєш, а на наступному аналогічному відрожику хмари під ногами (перші 3 дні), або взагалі все в хмарах, і немає куди летіти, розвертаєшся. Правда два дні все ж вдалось пробитись до Дарамсали через дирки між хмарами, місцями зі шквалами попри локальні грози зі стінами дощу за спиною, і навіть з поверненням за Палампур.
Якщо на заході щодня розвивались локальні грози, і як рано б не вилітав, як швидко кожен наступний раз би не летів, частіше на «контрольному» відрожику, десь на рівні Ракха приходилось розвертатись через суцільну хмарність і грози; на схід завжди стояла гарна погода. Одного разу вдалось долетіти до Манді – крайньої східної точки долини з нормальними посадками. Літати на схід до рівня Падхару з поверненням взагалі не проблематично, не зважаючи на пониження рельєфу і низьку базу в другій половині дня.
Цікаво, що на рівні «360» і трохи далі – суттєвий вітер з долини.
Взагалі, хто думає що літати в Бірі халява, дещо помиляється. Так, усі відрожки завжди працюють, як з південно-східної, так і з південно-західної сторони; від трейн-стейшн до Дарамсали зовсім немає роторів; навіть не відчув циклічності погоди – термік іде за терміком, головне терпіння; не було надсильної, дуже рваної термічки, переважно не більше +3 -3. Але, завжди низько над рельєфом, крутиш метри від каміння, шмаляє не слабо - завжди працюєш всім тілом, розслабони тільки на переходах. Хоча, ніяких критичних ситуацій, всього 2 фронталки, кілька асиметричок. Під час кожного польоту ловив себе на думці «як ті люди літають з видовженням більше 6?». З іншого боку, багато пілодів з сосідньої країни з кількагодинним нальотом вважає справою честі купити ен-Ц і крутити біля старту половина спіралі в плюсі, половина в мінусі, - більшість, як не дивно, залишаються не ушкодженими
.
За 12 льотних днів вдалось налітати 40 годин. Один не льотний день їздили в Маклеодгандж – місце проживання Далай-лами за сувенірами. Летіти на наступний хребет на 4х – 5ти-тисячники можна було півтора рази, - перший день набрав за 4 км і спостерігав як туди перелітає народ, - зупиняла відсутність знайомих у цих групах, відсутність шляхів евакуації з другого хребта (тоді не було змагань і вертольота), нерозуміння тактики перельоту назад на перший хребет, незнання, що є таке село Барот, де можна сісти і вернутись через перевал в Бір (галімі відмазки
). Натупний раз достатньо висока база була за день до від’їзду
.
Враховуючи, що харчувався я в «гламурних» ресторанах по типу Сурія-класік у Суреша, в тібетців і у френдз-кафе, а для поїздок надавав перевагу таксі, тобто ні в чому собі не відмовляв, усі 16 днів Індії мені обійшлись в 500$, а Ігоркові, який добирався виключно паблік-басами і харчувався на вулиці у «мама-джи» за 1 $ - десь до 300$.
Тобто, - літати в Бірі можна, і це не дорого і не тяжко. Мабуть, краще вибирати не змагання з короткими маршрутами туди-сюди-на штатний лендінг, а вільні польоти від Дарамсали до Манді, на наступні хребти, а також на бівак з досвідченими провідниками.
Зліпив два відео – одне про індійський побут, інше про польоти, - сильно не кóпайте за якість і нарізку – я на то ся не вчив
PS: кілька днів тому за Дарамсалою випав сніг, і бівачники з Прибалтики змушені були сидіти на горі 3 дні, в останній день майже без їжі, сьогодні протоптали стартову площадку і злетіли вниз
