Вітаємо Олега Католу з шикарним вступом в клуб, "кому за 200"
AIRDESIGN Team жахнули вчора 3 по 200км!
Почалося з того, що наш з Тарасиком 2-й екіпаж довго тупив на зборах ще у Львові,
(Тарасик з весілля, а я тільки о 7:00 ранку з поїзда з суботнього 160км маршруту додому добрався
).
Прогноз був сильнуватий, на півдороги взагалі засумнівалися в доцільності їхати на старт, зупинились, вийшли з машини, хвилин з двадцять тупили, вирішили, що буде засильно, розвернулися, поїхали назад
.
Добре що Олег вже був на горі, і таки переконав нас, що все ок. Розвернулись ще раз, і таки поїхали на старт.
Побачивши, як перша група впевнено і перспективно термодинамить, зрозуміли, таки доведеться розкладатись.
Першу "штуку" переконливо вибрав Олег, але ввічливо повернувся, явно даючи зрозуміти, що чекає на компанію. Ми постартували біля 13:00, я вкрутився з першого ж галсу, потім всі з півгодини тусувались до 1000м біля старту, вичікуючи відкриття стартового вікна
О 13:30 в чуйці спрацював якийсь вбудований трігер, і ми втрьох незмовляючись абстагувались від старту
Перші бази були на 1900м, потоки коротенькі, досить турбулентні, здавалось, що вітер розбиває несильну термічку. В таких умовах нікому навіть думка не приходила відриватись від гурту - трималися один одного дуже міцно.
Потім на годину стало ще турбулентніше, але й тримати стало впевненіше, гурт розслабився, з"явилась можливість трошки гнати,
десь на 50-х кілометрах Олег відстав по висоті, і нам з Тарасиком з під хмар вже здалося, що ми його там і поховаємо. Поруч ефектно пропливали золоті купола Почаївської Лаври, Кременець.
Десь через 2 потоки тупанув післявесільний Тарасик
, листя кукурузи почало вигравати в нього боротьбу за висоту
.
Я терпляче чекав його під черговою базою, чим швиденько скористався Олег - догнав нас обох
, і далі ми вже знов міцно тримались купи.
Після першої сотні я спробував понити на рахунок може досить, бо чим далі, тим впевненіше вже третю ніч не сплячий нормально організм протестував щодо перспективи чергової ночі в поїзді підбору
Колегі спочатку співчутливо глузували з мене, а потім взагалі перестали реагувати на такі мої пропозиції, чітко даючи мені зрозуміти, що про нормальний сон і цієї ночі я можу навіть і не мріяти.
В районі 125км попали не в фазу, і видряпались виключно завдяки колективній роботі, шістьма очима видививши черговий "кукурузний" термік. Класна була забава: чітко відцентруватись навколо листочка, щоб той постійно був в центрі радіуса спірали. При чому кожен крутив навкого свого листочка
Припливши о 17:30 до величезного лісного масиву біля Хмельницької АЕС я знов опинився вище всіх, і з цікавістю спостерігав за маленькими сілуетами друзів на фоні нескінченого зеленого килима. Та яке там, зчіпивши зуби колеги методично маслали свої невпевнені 0.5 м/с чітко на ліс, ніби його там і не було.
Та сама картинка повторилась і після Славути вже після 18:00. Чітко стало зрозуміло, що вибиратись назад буде непросто.
Ну і завершився політ о 19:00 30-хвилинним фінальним гляйдом з висоти 2350м на 31.5км, в повному молоці зі складеними руками і якістю 15.0! Тарасик прилетів десь хвилин за 5 точно в то саме місце на висоті метрів 30, і люб"язно вернувся на лендінг просто до мене.
Польоти закінчилися разом із днем, щойно склавши крила, ми провели сонечко за горизонт.
А далі трек роздовбаним Жигулем до Новоград-Волинського, пішохідний перехід до пустого закритого Автовокзалу з надією на чудо. Чудо намалювалось у вигляді напівпустого автобусу Київ-Рівне, якого ми випадково побачили просто через дорогу.
В Рівному навіть встигли обмити Олега рекорд в ресторанчику, разом із завітавшими Рівненчанами, що спеціально приїхали подивитись на наші збуджені задоволені пики.
Фінальний гляйд підбору був на Бла-Бла-карі Вектра втрьох на задньому сидінні з двома парапланами на колінах. Водій нас туди запресовував мало не ногами, без шансу нам навіть повуорухнутись...
Зате о 2:15 вже були у Львові
